Oлеся
"Неможливо до кінця описати, наскільки ти відчуваєш себе вразливим, живучи в Білорусі і беручи участь у всіх цих подіях"
Oлеся
"Неможливо до кінця описати, наскільки ти відчуваєш себе вразливим, живучи в Білорусі і беручи участь у всіх цих подіях"
Олеся — активістка, художниця. Поворотним для неї став момент, коли її мало не затримали на марші пам'яті Романа Бондаренка. Після цього вона пару днів практично не могла говорити і усвідомила, що шалено боїться. Боїться за своє життя, за благополуччя і за можливість продовжувати боротися далі.
Після 2010 року я вирішила, що буду вибудовувати своє життя на максимальній дистанції від держави. Тоді не відбулися мої перші вибори. Все, що було далі, – напади нудоти на вигляд ментів, чи дизайну в який-небудь місцевій адміністрації.
Щоб вижити в цьому місті, намагалася самостійно впливати на соціальні зміни, тому працюю в секторі культури і громадянського активізму. Зараз багато хто говорить, що бум солідарності – серпень. Білоруси прокинулися! Але соціальних ініціатив у нас завжди було досить багато в сферах, де потрібна була допомога вразливим групам, є незалежні активістські організації, що існують без підтримки держави.
Щоб вижити в цьому місті, намагалася самостійно впливати на соціальні зміни, тому працюю в секторі культури і громадянського активізму. Зараз багато хто говорить, що бум солідарності – серпень. Білоруси прокинулися! Але соціальних ініціатив у нас завжди було досить багато в сферах, де потрібна була допомога вразливим групам, є незалежні активістські організації, що існують без підтримки держави.
Цього року нарешті всі зрозуміли, що мало того, що ми вирішуємо самі наші проблеми, так ще й годуємо цю паразитуючу владу. Виходить, цього літа все що було очевидно для якихось невеликих груп, стало очевидним для всіх. Посприяв цьому коронавірус. З'явилася можливість порівняти, наскільки цінне життя людини в різних країнах. Наша держава просто проігнорувала проблему і перетворила країну на експеримент на виживання.
Все змінилося, і зараз вперше за все моє життя я не хочу їхати з Білорусі.
Якісь речі, які здавалися брилами, які неможливо було зрушити, — зараз їх просто немає. З'явилася надія і натхнення. Я побачила, що нас багато. Ми всі живемо в цій новій Білорусі — насправді, вже давно.
Ходиш вулицями і не зустрічаєш знайомих – раніше здавалося, що особисто знаєш всіх, хто може вийти на мітинги. Тут зовсім інші люди, вони підтримують один одного, як велика сім'я. Не знаю, як буде далі, вся ця повсякденність насильства, погрози і страх. Жити дуже неприємно зараз. Але є надія на нормальне майбутнє, якого не було ніколи.
Моя залученість у вибори 2020 почалася в травні, під час передвиборної кампанії. Я побачила пост Цепкало в Facebook, потім Бабарико заявив, що він балотується. Почалися інтерв'ю з ними в ЗМІ, довгі розмови, бесіди, самостійний перегляд старих інтерв'ю – глибоке знайомство з цими людьми. Пам'ятаю день, коли в кінці інтерв'ю Бабарико говорить:
Моя залученість у вибори 2020 почалася в травні, під час передвиборної кампанії. Я побачила пост Цепкало в Facebook, потім Бабарико заявив, що він балотується. Почалися інтерв'ю з ними в ЗМІ, довгі розмови, бесіди, самостійний перегляд старих інтерв'ю – глибоке знайомство з цими людьми. Пам'ятаю день, коли в кінці інтерв'ю Бабарико говорить:
Ходиш вулицями і не зустрічаєш знайомих – раніше здавалося, що особисто знаєш всіх, хто може вийти на мітинги. Тут зовсім інші люди, вони підтримують один одного, як велика сім'я. Не знаю, як буде далі, вся ця повсякденність насильства, погрози і страх. Жити дуже неприємно зараз. Але є надія на нормальне майбутнє, якого не було ніколи.
Моя залученість у вибори 2020 почалася в травні, під час передвиборної кампанії. Я побачила пост Цепкало в Facebook, потім Бабарико заявив, що він балотується. Почалися інтерв'ю з ними в ЗМІ, довгі розмови, бесіди, самостійний перегляд старих інтерв'ю – глибоке знайомство з цими людьми. Пам'ятаю день, коли в кінці інтерв'ю Бабарико говорить:
Моя залученість у вибори 2020 почалася в травні, під час передвиборної кампанії. Я побачила пост Цепкало в Facebook, потім Бабарико заявив, що він балотується. Почалися інтерв'ю з ними в ЗМІ, довгі розмови, бесіди, самостійний перегляд старих інтерв'ю – глибоке знайомство з цими людьми. Пам'ятаю день, коли в кінці інтерв'ю Бабарико говорить:
"Все, дякую, я вас всіх дуже люблю!"
"Все, дякую, я вас всіх дуже люблю!"
Що це було взагалі? Як на це реагувати? Ніхто з наших політиків раніше не використовував цю мову. Відбувається щось зовсім нове. Це був перший важливий момент. Потім Тихановского закрили, вкрали «Єву» Сутина, почалося все це кіно.
Кожен день дивишся новини — і не можеш повірити, що відбувається. Жоден серіал на Нетфліксі не може зрівнятися за густотою сюжету з тим, що відбувається зараз в Білорусі.
"Кожен день дивишся новини — і не можеш повірити, що відбувається. Жоден серіал на Нетфліксі не може зрівнятися за густотою сюжету з тим, що відбувається зараз в Білорусі.
Я бачила кілометрові черги на зборах підписів за нових кандидатів, чергу зі скаргами в ЦВК. Складно було повірити, що це реально.
Це період, коли я багато говорила зі своїми родичами, пояснювала чому важливо поставити підпис, чому важливо голосувати. Як використовувати платформу "Голос". Головним завданням було переламати збудований за 26 років бар'єр аполітичності, міф, що ти нічого вже не можеш змінити.
Це період, коли я багато говорила зі своїми родичами, пояснювала чому важливо поставити підпис, чому важливо голосувати. Як використовувати платформу "Голос". Головним завданням було переламати збудований за 26 років бар'єр аполітичності, міф, що ти нічого вже не можеш змінити.
Потім була незалежною спостерігачкою на виборах. Я приїхала за місцем прописки, в своє рідне місто, зібрала потрібні підписи. Мене комісія чотири рази розгортала — говорили підписи підроблені або почерк нерозбірливий. У підсумку все таки зареєстрували. Але, вели себе гидко.
У будівлі сидіти не дозволили, посилаючись на пандемію. Комісія, до слова, без масок. На ганку під навісом під час дощу стояти теж не можна, можна створювати перешкоди для виборців, і знову ж таки – коронавірус, сидіть на вулиці. У школі стільців немає, говорили вони. В туалет ходити не можна, коронавірус. Коронавірус цей виникав у риториці "прикоритників" тільки коли було зручно. До нас ще приставили людину, яка нас контролювала, ходила з боку в бік, навіть в якийсь момент стрічку білу на руку начепив, все це виглядало дуже нерозумно. Ми приносили свої стільці, просилися в туалет в магазині недалеко від школи, і продовжували рахувати явку, яка щодня розходилася з результатами в протоколах комісії.
У будівлі сидіти не дозволили, посилаючись на пандемію. Комісія, до слова, без масок. На ганку під навісом під час дощу стояти теж не можна, можна створювати перешкоди для виборців, і знову ж таки – коронавірус, сидіть на вулиці. У школі стільців немає, говорили вони. В туалет ходити не можна, коронавірус. Коронавірус цей виникав у риториці "прикоритників" тільки коли було зручно. До нас ще приставили людину, яка нас контролювала, ходила з боку в бік, навіть в якийсь момент стрічку білу на руку начепив, все це виглядало дуже нерозумно. Ми приносили свої стільці, просилися в туалет в магазині недалеко від школи, і продовжували рахувати явку, яка щодня розходилася з результатами в протоколах комісії.
Ти розумієш, що не можеш робити нічого іншого.
У ніч виборів і перші три дні після Я була присутня в найгарячіших точках Мінська. У нас в країні відключили інтернет, ми не могли оцінити ризики. Можливо, якби я бачила реальну картину, то через страх не змогла б вийти з дому.
Я живу в центрі, в моєму дворі бігали "космонавти". У моїй квартирі ховалися протестувальники. Під'їзд був відкритий,а на поштових скриньках лежали бинти, вода. Коли стало зовсім страшно виходити на вулицю, я почала волонтерити в службі підтримки затриманих. Знаючи історії родичів потерпілих, не можеш повірити в жах того, що відбувається. Вулиці ввечері стали порожніми, проспект перекритий. З вікна я дивилася на абсолютно порожній трамвай, перекритий проспект і те, як їдуть з міста автозаки і машини з колючим дротом.
Я живу в центрі, в моєму дворі бігали "космонавти". У моїй квартирі ховалися протестувальники. Під'їзд був відкритий,а на поштових скриньках лежали бинти, вода. Коли стало зовсім страшно виходити на вулицю, я почала волонтерити в службі підтримки затриманих. Знаючи історії родичів потерпілих, не можеш повірити в жах того, що відбувається. Вулиці ввечері стали порожніми, проспект перекритий. З вікна я дивилася на абсолютно порожній трамвай, перекритий проспект і те, як їдуть з міста автозаки і машини з колючим дротом.
У ніч виборів і перші три дні після Я була присутня в найгарячіших точках Мінська. У нас в країні відключили інтернет, ми не могли оцінити ризики. Можливо, якби я бачила реальну картину, то через страх не змогла б вийти з дому.
Я живу в центрі, в моєму дворі бігали "космонавти". У моїй квартирі ховалися протестувальники. Під'їзд був відкритий,а на поштових скриньках лежали бинти, вода. Коли стало зовсім страшно виходити на вулицю, я почала волонтерити в службі підтримки затриманих. Знаючи історії родичів потерпілих, не можеш повірити в жах того, що відбувається. Вулиці ввечері стали порожніми, проспект перекритий. З вікна я дивилася на абсолютно порожній трамвай, перекритий проспект і те, як їдуть з міста автозаки і машини з колючим дротом.
Я живу в центрі, в моєму дворі бігали "космонавти". У моїй квартирі ховалися протестувальники. Під'їзд був відкритий,а на поштових скриньках лежали бинти, вода. Коли стало зовсім страшно виходити на вулицю, я почала волонтерити в службі підтримки затриманих. Знаючи історії родичів потерпілих, не можеш повірити в жах того, що відбувається. Вулиці ввечері стали порожніми, проспект перекритий. З вікна я дивилася на абсолютно порожній трамвай, перекритий проспект і те, як їдуть з міста автозаки і машини з колючим дротом.
Все що відбувалося після складно описати — найчастіше відчуваєш себе хворою, просто від того, що ти втомлюєшся від кількості інформації, від приниження якогось нескінченного.
Все що відбувалося після складно описати — найчастіше відчуваєш себе хворою, просто від того, що ти втомлюєшся від кількості інформації, від приниження якогось нескінченного.
Трапився момент, коли мене намагалися затримати. Мене відбили жінки. Це було останньою краплею. Я довго від цього відходила... можливо досі відходжу. Перші дні чотири практично не могла говорити. Не думала, що це буде так страшно. Стільки місяців бачила, уявляла, читала чужі історії. Зібрала сумку до в'язниці і готова морально, здавалося б. Але це не так. У момент затримання земля з-під ніг йде. Можливо, тебе будуть бити, точно будуть принижувати. На вулиці стало холодно, будеш лежати без матраца. Хоча, добре якщо лежати — зараз забороняють навіть сидіти на нарах. Я не хочу цього, я не витримаю.
Захоплююся людьми, які спокійно йдуть в автозаки, це просто суперлюди! Коли мене схопили, я заплакала. Було так страшно, що всередині все стиснулося. Мене ця людина в зеленій формі тримав за руку і за комір пальто. У ньому було стільки злості, негативу, такої гидоти, яку неможливо описати. Ти не розумієш, чи можна Тобі чинити опір, або він почне тебе бити кийком, яка в руці? Виживеш ти чи ні? Це якраз було після вбивства Роми Бондаренко. Це був той марш.
У перші дні, коли мене запитували про ситуацію, – я відразу починала плакати. Потім до кризового психотерапевта звернулася. Почала контролювати своє тіло, дії, якось вибралася з цього. Неможливо до кінця описати, наскільки ти відчуваєш себе вразливим, живучи в Білорусі і беручи участь у всіх цих подіях. Більше я не виходила на недільні марші.
У перші дні, коли мене запитували про ситуацію, – я відразу починала плакати. Потім до кризового психотерапевта звернулася. Почала контролювати своє тіло, дії, якось вибралася з цього. Неможливо до кінця описати, наскільки ти відчуваєш себе вразливим, живучи в Білорусі і беручи участь у всіх цих подіях. Більше я не виходила на недільні марші.
Мені страшно, що люди перестануть відвойовувати Міський простір.
Нас придушують дуже сильно. Багато хто вже виїхали з Білорусі, не витримали, і я боюся, що можу скоро здатися. У Мінську більше немає місця, де я відчуваю себе в безпеці.
Але є люди, які продовжують виходити, – це важливий фактор, який морально підтримує. Після смерті Роми Бондаренко стало дуже страшно. Коли людину вбивають у своєму дворі якісь гопники – дикість. Після цього ти думаєш: чи взагалі виходити зайвий раз на вулицю у вихідний?
Вихід на вулицю, прапори у вікнах, мурали і стрічки у дворах – все це Символи, які допомагають витримати цей складний період репресій в Білорусі. Це розуміють і влада, тому стріляють у вікна, б'ють людей, принижують. Думають, що якщо все заховати, то люди втратять надію. Але перемога вже відбулася — перемога в головах, у відчутті, що ми ніколи більше не будемо миритися з цим режимом, що нас більшість.
Але є люди, які продовжують виходити, – це важливий фактор, який морально підтримує. Після смерті Роми Бондаренко стало дуже страшно. Коли людину вбивають у своєму дворі якісь гопники – дикість. Після цього ти думаєш: чи взагалі виходити зайвий раз на вулицю у вихідний?
Вихід на вулицю, прапори у вікнах, мурали і стрічки у дворах – все це Символи, які допомагають витримати цей складний період репресій в Білорусі. Це розуміють і влада, тому стріляють у вікна, б'ють людей, принижують. Думають, що якщо все заховати, то люди втратять надію. Але перемога вже відбулася — перемога в головах, у відчутті, що ми ніколи більше не будемо миритися з цим режимом, що нас більшість.
Але є люди, які продовжують виходити, – це важливий фактор, який морально підтримує. Після смерті Роми Бондаренко стало дуже страшно. Коли людину вбивають у своєму дворі якісь гопники – дикість. Після цього ти думаєш: чи взагалі виходити зайвий раз на вулицю у вихідний?
Вихід на вулицю, прапори у вікнах, мурали і стрічки у дворах – все це Символи, які допомагають витримати цей складний період репресій в Білорусі. Це розуміють і влада, тому стріляють у вікна, б'ють людей, принижують. Думають, що якщо все заховати, то люди втратять надію. Але перемога вже відбулася — перемога в головах, у відчутті, що ми ніколи більше не будемо миритися з цим режимом, що нас більшість.
Вихід на вулицю, прапори у вікнах, мурали і стрічки у дворах – все це Символи, які допомагають витримати цей складний період репресій в Білорусі. Це розуміють і влада, тому стріляють у вікна, б'ють людей, принижують. Думають, що якщо все заховати, то люди втратять надію. Але перемога вже відбулася — перемога в головах, у відчутті, що ми ніколи більше не будемо миритися з цим режимом, що нас більшість.