Протести в Білорусі почалися практично відразу ж після закриття виборчих дільниць увечері 9 серпня 2020 року. Разом з чоловіками на вулиці вийшли сотні жінок. Красиві, сміливі та відважні. Вони говорили про те, що президентські вибори сфальсифіковані, а їхні голоси вкрадені. Багато з них за це були побиті, покалічені і принижені в автозаках, ізоляторах, в'язницях. Це не злякало білорусок. Навпаки - розлютило і мотивувало боротися за свої ідеали і переконання. Вже 12 серпня з квітами в руках вони вишикувалися в виключно жіночі ланцюги солідарності, захищаючи своїх дітей, чоловіків і хлопців, батьків і братів, друзів і себе.
“
З нас досить! Нас багато, і це наша країна.
Всіх в тюрму не посадиш!
Всіх в тюрму не посадиш!
З нас досить! Нас багато, і це наша країна.
Всіх в тюрму не посадиш!
Всіх в тюрму не посадиш!
Кричали жінки на мітингах і акціях. Ніколи раніше білоруси, і зокрема білоруски, так масово не виходили на вулиці. Але події 9-11 серпня 2020 року об'єднали їх, і надихнули разом боротися за свою країну, за свою сім'ю. Це винятковий момент в історії, свідком якого була документалістка Юлія Шабловська.
Багато років білоруска тихо робила свою «жіночу роботу»: дбала про будинок і дітей, була чарівною подругою, дружиною, матір'ю. Але в серпні 2020 року правила гри змінилися. Кожна знайшла свій унікальний голос. І разом вони говорять чітко і голосно.
Багато років білоруска тихо робила свою «жіночу роботу»: дбала про будинок і дітей, була чарівною подругою, дружиною, матір'ю. Але в серпні 2020 року правила гри змінилися. Кожна знайшла свій унікальний голос. І разом вони говорять чітко і голосно.
“
Лукашенко зробив все можливе, щоб жіночий протест в Білорусі утворився як такий. Він стільки років сипав сексистськими висловлюваннями і нешанобливо ставився до нас .... Було очевидно, що рано чи пізно жінкам набрид би такий стан речей. Але навіть зараз, коли нас вже тисячі на вулицях, він продовжує лити олію у вогонь своїми коментарями, змушуючи жінок залишати сім'ю і роботу, виходити на площі. Так що саме нинішній владі потрібно подякувати за жіночі протести.
А не страшно виходити?
Страшно. Але мною керує ще більший страх: я розумію, що режим Лукашенка ніколи не буде як раніше. Він і зараз не вогонь, але буде тільки гірше. Тому мені набагато страшніше жити в державі з таким керівником і політичним дефолтом, ніж відсидіти 15 діб або отримати пару разів кийком.
А не страшно виходити?
Страшно. Але мною керує ще більший страх: я розумію, що режим Лукашенка ніколи не буде як раніше. Він і зараз не вогонь, але буде тільки гірше. Тому мені набагато страшніше жити в державі з таким керівником і політичним дефолтом, ніж відсидіти 15 діб або отримати пару разів кийком.
 |  |  |
 |  |  |
“
Коли на Комарівці ОМОН затиснув в кільце учасниць жіночого маршу, я стояла в глибині зчіпки і прораховувала варіанти розвитку подій. До цього ж дівчат не чіпали, а в той момент стало зрозуміло, що тепер точно будуть хапати. І ось я стою і думаю: потрібно було білизну зручнішу надіти, маму попередити, лист по роботі дописати ...
Тепер одягаєшся зручно?
Так! Стала носити бюстгальтер без кісточок, обов'язково одягаю термобілизну, теплі шкарпетки, ще одні з собою беру. Купила новий телефон, щоб ходити з ним на протести. Там немає доступу до моєї особистої і робочої інформації, не страшно його розбити або втратити. Ще прокладки завжди з собою беру і невеликий перекус з водою. Все, більше мені нічого не потрібно.
Тепер одягаєшся зручно?
Так! Стала носити бюстгальтер без кісточок, обов'язково одягаю термобілизну, теплі шкарпетки, ще одні з собою беру. Купила новий телефон, щоб ходити з ним на протести. Там немає доступу до моєї особистої і робочої інформації, не страшно його розбити або втратити. Ще прокладки завжди з собою беру і невеликий перекус з водою. Все, більше мені нічого не потрібно.
“
Саме пекло було в перші дні. 9 серпня в трьох метрах від мене вибухнула світлошумова граната, 10 серпня я потрапила на барикади на [універсамі] Ризі. Ми поїхали на машині в місто, але не було інтернету, ми не розуміли, що там [на Ризі] відбувається. Якийсь час все було спокійно і мирно, було невимовне відчуття солідарності, але силовики стали розпорошувати сльозогінний газ, знову полетіли гранати. Ми з подругами і татом забилися в машину, завернули якось на стоянку, запаркувались і стали чекати. Коли дим розсіявся, на нас бігла група людей в чорному, чоловік 50 напевно. Тата швидко вирулив, по дорозі ми пробили якісь барикади, проїхали повз військову техніку ... І коли все вже, здавалося, закінчилася, на татові з'явилася червона точка. У мене трохи серце не зупинилося: невже це приціл? Виявилося, що це звичайний лазер, яким перевіряли машини. Нас знову пронесло, але було дуже страшно.
 |  |  |
 |  |  |
“
Боїшся бути затриманою?
Дуже боюся.
А чого саме боїшся?
Боюся бути замкненою на кілька діб. Боюся отримати кийком по спині або голові. А ще не хочу чути їхніх розмов. Мені страшно уявити, що дійсно відбувається в їхніх головах.
Дуже боюся.
А чого саме боїшся?
Боюся бути замкненою на кілька діб. Боюся отримати кийком по спині або голові. А ще не хочу чути їхніх розмов. Мені страшно уявити, що дійсно відбувається в їхніх головах.
“
Мене не дивує, що ініціативу в Білорусі перейняли жінки. Мені незрозуміло, чому цього не зробили чоловіки. Як вони терплять те, що відбувається? Людей позбавляють їх законних прав, а жінок б'ють і гвалтують не серійні вбивці, не маніяки, а представники закону! Тому протест проти цього насильства і беззаконня - це нормальна громадянська позиція будь-якої людини. І не важливо, жінка ти чи чоловік. Просто жінок і дівчат, які не бояться, зараз чомусь в Білорусі більше.
Ось, наприклад, я. У мене поки що немає сім'ї і дітей. Але вже зараз я в першу чергу думаю не про себе, а своїх майбутніх дітей. Мені здається, що це мотив багатьох, хто виходить на вулиці. Я хочу жити в своїй країні і хочу, щоб моя дитина тут була у безпеці, була щасливою і знала, що таке права людини, а не постійний страх.
Ось, наприклад, я. У мене поки що немає сім'ї і дітей. Але вже зараз я в першу чергу думаю не про себе, а своїх майбутніх дітей. Мені здається, що це мотив багатьох, хто виходить на вулиці. Я хочу жити в своїй країні і хочу, щоб моя дитина тут була у безпеці, була щасливою і знала, що таке права людини, а не постійний страх.
 |  |  |
 |  |  |
“
Я досить боягузлива, завжди намагаюся уникати зустрічей з силовиками. Але коли тільки почався рух на заводах, відразу ж поїхала з подругою підтримати працівників МАЗу. І ось ми виходимо з метро і прямо лобами впираємося в омонівців. Перша думка: розвернутися і втекти, закритися вдома і там сидіти.
Вперше бачила їх так близько. Тепер, через деякий час, я стала дивитися на людину в чорному шоломі і спорядженні як на бездушну ляльку. Ні, я не перестала боятися силовиків. Мій мозок відмовляється інакше приймати і усвідомлювати всю ту чорнуху, яку вони творять. І якось полегшало. Тепер, коли бачу їх на маршах, намагаюся не робити різких рухів, не нервувати їх. Так поводяться з дикою або агресивною твариною.
Вперше бачила їх так близько. Тепер, через деякий час, я стала дивитися на людину в чорному шоломі і спорядженні як на бездушну ляльку. Ні, я не перестала боятися силовиків. Мій мозок відмовляється інакше приймати і усвідомлювати всю ту чорнуху, яку вони творять. І якось полегшало. Тепер, коли бачу їх на маршах, намагаюся не робити різких рухів, не нервувати їх. Так поводяться з дикою або агресивною твариною.
“
Моя особиста боротьба почалася ще 4 серпня, коли я пішла в незалежні спостерігачі. Події 9 серпня просто довели до кипіння всі накопичені емоції.
Під вечір до ділянки почали підтягуватися сусіди. Хтось прийшов в треніках і капцях, не розраховуючи на те, що через пару годин почнеться революція, приїде ОМОН і буде нас «гвинтити».
І ось ми сидимо під школою, чекаємо результатів, сподіваємося, що нас все ж пустять. Стемніло. І тут мій чоловік починає ходити між людьми і говорити, що потрібно розходитися. Я не зрозуміла, в чому справа, але з темряви з'явилися чорні силуети і рушили на нас. Йшли як на вбивство. Нас було п'ять жінок-спостерігачок, ми швидко і несвідомо встали в ланцюжок біля дверей школи і давай кричати: «Ми незалежні спостерігачі! Ми нікуди не підемо! Ми маємо право!» Нас не били, але вони дуже грубо з нами розмовляли, нависали всім тілом. Мама моя постійно кричала: «Таня, йди! Таня, йди!» Було страшно: я вперше так близько бачила омонівця. Весь в чорному, в балаклаві, з ліхтариком в руці, яким світив в очі...
До нас так скотськи поставилися в той вечір, що я зрозуміла: не можна прощати, не можна відпускати, не можна забувати про головне. Купила картон, зробила плакат «Поверніть наші голоси» і з ним ходжу на протести. Перший час, коли дівчата дарували квіти омонівцям, дивилися на мій плакат косо. Але я продовжувала ходити, не ховалася ніколи, та й тепер не ховаюся. Гордо виходжу з під'їзду і їду з ним [плакатом] в транспорті.
Під вечір до ділянки почали підтягуватися сусіди. Хтось прийшов в треніках і капцях, не розраховуючи на те, що через пару годин почнеться революція, приїде ОМОН і буде нас «гвинтити».
І ось ми сидимо під школою, чекаємо результатів, сподіваємося, що нас все ж пустять. Стемніло. І тут мій чоловік починає ходити між людьми і говорити, що потрібно розходитися. Я не зрозуміла, в чому справа, але з темряви з'явилися чорні силуети і рушили на нас. Йшли як на вбивство. Нас було п'ять жінок-спостерігачок, ми швидко і несвідомо встали в ланцюжок біля дверей школи і давай кричати: «Ми незалежні спостерігачі! Ми нікуди не підемо! Ми маємо право!» Нас не били, але вони дуже грубо з нами розмовляли, нависали всім тілом. Мама моя постійно кричала: «Таня, йди! Таня, йди!» Було страшно: я вперше так близько бачила омонівця. Весь в чорному, в балаклаві, з ліхтариком в руці, яким світив в очі...
До нас так скотськи поставилися в той вечір, що я зрозуміла: не можна прощати, не можна відпускати, не можна забувати про головне. Купила картон, зробила плакат «Поверніть наші голоси» і з ним ходжу на протести. Перший час, коли дівчата дарували квіти омонівцям, дивилися на мій плакат косо. Але я продовжувала ходити, не ховалася ніколи, та й тепер не ховаюся. Гордо виходжу з під'їзду і їду з ним [плакатом] в транспорті.
 |  |  |
 |  |  |
“
Білоруси - недосвідчені революціонери. Але коли жінки вперше вийшли на Комаровку, все перевернулося з ніг на голову. Насильство вдалося зупинити, нехай всього лише на час. Але мені здається, що саме ми, жінки, усіма своїми маршами і ланцюгами солідарності вселили в Білорусь віру в те, що все можливо. Саме завдяки нам тисячі людей досі виходять на вулиці і борються за своє і наше майбутнє. Ось так жінки подарували країні революцію.
У матеріалі використані висловлювання активних учасниць протестів в Білорусі.
BELSAT.EU
Фото і текст: Юлія Шабловська
Редакторка: Ольга Єрохіна
Переклад: Олександр Кажурін
Редакторка: Ольга Єрохіна
Переклад: Олександр Кажурін
Belsat.PHOTODOC — новий проект фотослужби «Белсата». В ньому ми будемо знайомити наших глядачів і читачів з роботами документальних фотографів та фоторепортерів, які цікавляться білоруською проблематикою.
Свої історії і проекти можна присилати на пошту: belsat.photodoc@gmail.com
Свої історії і проекти можна присилати на пошту: belsat.photodoc@gmail.com
У матеріалі використані висловлювання активних учасниць протестів в Білорусі.
BELSAT.EU
Фото і текст:
Юлія Шабловська
Редакторка:
Ольга Єрохіна
Переклад:
Олександр Кажурін
Юлія Шабловська
Редакторка:
Ольга Єрохіна
Переклад:
Олександр Кажурін
Belsat.PHOTODOC — новий проект фотослужби «Белсата». В ньому ми будемо знайомити наших глядачів і читачів з роботами документальних фотографів та фоторепортерів, які цікавляться білоруською проблематикою.
Свої історії і проекти можна присилати на пошту: belsat.photodoc@gmail.com
Свої історії і проекти можна присилати на пошту: belsat.photodoc@gmail.com
© 2020