ВОНИ НЕ РОЗУМІЮТЬ ВЛАСНЕ ПРИСЯГИ
Василь (ім'я змінене), колишній десантник
ВОНИ НЕ
РОЗУМІЮТЬ
ВЛАСНЕ ПРИСЯГИ
РОЗУМІЮТЬ
ВЛАСНЕ ПРИСЯГИ
Василь (ім'я змінене),
колишній десантник
колишній десантник
На відміну від більшості наших співрозмовників Василь каже, що його аж ніяк не здивували ні серпневі, ні тим більше наступні події в країні. «Я знав, чим це все відгукнеться. Багато сміються над словами Лукашенка, мовляв - дурниця яка. Але, коли я почув про розстріли, я відразу зрозумів, що це не жарти», – відставний військовий говорить про слова Олександра Лукашенка 4 червня. Тоді той згадував «свого друга Рахмона», який «з кулеметом входив до столиці Таджикистану». Василь три дні їздив на автомобілі і спостерігав за протестом. Зрештою 12 серпня вирішив - досить.
На відміну від більшості наших співрозмовників Василь каже, що його аж ніяк не здивували ні серпневі, ні тим більше наступні події в країні. «Я знав, чим це все відгукнеться. Багато сміються над словами Лукашенка, мовляв - дурниця яка. Але, коли я почув про розстріли, я відразу зрозумів, що це не жарти», – відставний військовий говорить про слова Олександра Лукашенка 4 червня. Тоді той згадував «свого друга Рахмона», який «з кулеметом входив до столиці Таджикистану». Василь три дні їздив на автомобілі і спостерігав за протестом. Зрештою 12 серпня вирішив - досить.
Василь підготувався до вуличного протистояння. Взув берці, взяв будівельну каску, кілька необхідних речей і військову форму. Однак 12-го хвиля насильства припинилася, і він вийшов у місто, тільки коли дізнався, що там є й інші відставні десантники. «Хотілося показати людям, що колишні військові, ми - ті, хто давав присягу, – ми тут. А те, що роблять ці омонівці... Було соромно дуже», – пояснює він. У формі він і кілька десятків інших колишніх десантників неодноразово виходили на акції протесту і намагалися охороняти порядок. 13 вересня під час Маршу героїв близько трьох десятків колишніх десантників намагалися захистити протестувальників біля Московського дворика в столиці.
Василь підготувався до вуличного протистояння. Взув берці, взяв будівельну каску, кілька необхідних речей і військову форму. Однак 12-го хвиля насильства припинилася, і він вийшов у місто, тільки коли дізнався, що там є й інші відставні десантники. «Хотілося показати людям, що колишні військові, ми - ті, хто давав присягу, – ми тут. А те, що роблять ці омонівці... Було соромно дуже», – пояснює він. У формі він і кілька десятків інших колишніх десантників неодноразово виходили на акції протесту і намагалися охороняти порядок. 13 вересня під час Маршу героїв близько трьох десятків колишніх десантників намагалися захистити протестувальників біля Московського дворика в столиці.
«Ми намагалися прикрити людей, але це ж не військова операція, нас було дуже мало. Мене витягли, я почав активно чинити опір, відразу загасили газом і забрали в бус», – немов пояснює відставний військовий, чому вони не давали жорсткішої відсічі людям у цивільному. Двоє тихарів закинули його в припаркований поруч бус. Сподіваючись на свою долю, Василь запитав у водія , в якій частині той служив - мовляв, може служили разом. « У моїй частині зрадників не було», – розмова була коротка. У бус зайшли ще двоє і почали бити.
«Ми намагалися прикрити людей, але це ж не військова операція, нас було дуже мало. Мене витягли, я почав активно чинити опір, відразу загасили газом і забрали в бус», – немов пояснює відставний військовий, чому вони не давали жорсткішої відсічі людям у цивільному. Двоє тихарів закинули його в припаркований поруч бус. Сподіваючись на свою долю, Василь запитав у водія , в якій частині той служив - мовляв, може служили разом. « У моїй частині зрадників не було», – розмова була коротка. У бус зайшли ще двоє і почали бити.
Били цілеспрямовано в потилицю і по хребту. «Рятувало те, що в бусі не вистачало місця, щоб розвернутися – - згадує Василь. - Перевернули мене і почали топтати. Було розуміння, що все - треба рятувати життя. Потрапив у полон, треба діяти по ситуації».
Колишній десантник пояснює, що силовикам потрібні крики і стогони, а він просто почав повторювати: «Ну все хлопці, ну все». Зупинивши побиття, омонівці наказали Василю зняти тільняшку і порвали її. Заспокоївшись, вони завезли затриманого в ізолятор на Окрестина. Там не били і постійно обіцяли викликати лікаря, чого так і не сталося. Влаштували формальний суд, і 14 наступних діб чоловік залишався в Жодіно.
Колишній десантник пояснює, що силовикам потрібні крики і стогони, а він просто почав повторювати: «Ну все хлопці, ну все». Зупинивши побиття, омонівці наказали Василю зняти тільняшку і порвали її. Заспокоївшись, вони завезли затриманого в ізолятор на Окрестина. Там не били і постійно обіцяли викликати лікаря, чого так і не сталося. Влаштували формальний суд, і 14 наступних діб чоловік залишався в Жодіно.
Били цілеспрямовано в потилицю і по хребту. «Рятувало те, що в бусі не вистачало місця, щоб розвернутися – - згадує Василь. - Перевернули мене і почали топтати. Було розуміння, що все - треба рятувати життя. Потрапив у полон, треба діяти по ситуації».
Колишній десантник пояснює, що силовикам потрібні крики і стогони, а він просто почав повторювати: «Ну все хлопці, ну все». Зупинивши побиття, омонівці наказали Василю зняти тільняшку і порвали її. Заспокоївшись, вони завезли затриманого в ізолятор на Окрестина. Там не били і постійно обіцяли викликати лікаря, чого так і не сталося. Влаштували формальний суд, і 14 наступних діб чоловік залишався в Жодіно.
Колишній десантник пояснює, що силовикам потрібні крики і стогони, а він просто почав повторювати: «Ну все хлопці, ну все». Зупинивши побиття, омонівці наказали Василю зняти тільняшку і порвали її. Заспокоївшись, вони завезли затриманого в ізолятор на Окрестина. Там не били і постійно обіцяли викликати лікаря, чого так і не сталося. Влаштували формальний суд, і 14 наступних діб чоловік залишався в Жодіно.
Малюнок героя
У Жодінському СІЗО було відносно спокійно. Василь провів багато часу біля вікна з книгою. Запам'яталася кожна деталь. Подвійні решітки, тріснуте скло, зовні - сірий і дірявий целофан. Через п'ятисантиметрову дірку чоловік міг бачити асфальт.
Запам'ятався один охоронець. «Років двадцяти на вигляд, худорлявий, балаклава на ньому висіла. Тільки він в балаклаві і ходив. Весь час з кийком і шукав приводу її застосувати», – сміється колишній десантник. В одну з ночей цей молодий чоловік без особливих причин забрав у Василя матрац. Вранці він запитував у ув'язнених, чи зрозуміли ті... життя.
Запам'ятався один охоронець. «Років двадцяти на вигляд, худорлявий, балаклава на ньому висіла. Тільки він в балаклаві і ходив. Весь час з кийком і шукав приводу її застосувати», – сміється колишній десантник. В одну з ночей цей молодий чоловік без особливих причин забрав у Василя матрац. Вранці він запитував у ув'язнених, чи зрозуміли ті... життя.
У Жодінському СІЗО було відносно спокійно. Василь провів багато часу біля вікна з книгою. Запам'яталася кожна деталь. Подвійні решітки, тріснуте скло, зовні - сірий і дірявий целофан. Через п'ятисантиметрову дірку чоловік міг бачити асфальт.
Запам'ятався один охоронець. «Років двадцяти на вигляд, худорлявий, балаклава на ньому висіла. Тільки він в балаклаві і ходив. Весь час з кийком і шукав приводу її застосувати», – сміється колишній десантник. В одну з ночей цей молодий чоловік без особливих причин забрав у Василя матрац. Вранці він запитував у ув'язнених, чи зрозуміли ті... життя.
Запам'ятався один охоронець. «Років двадцяти на вигляд, худорлявий, балаклава на ньому висіла. Тільки він в балаклаві і ходив. Весь час з кийком і шукав приводу її застосувати», – сміється колишній десантник. В одну з ночей цей молодий чоловік без особливих причин забрав у Василя матрац. Вранці він запитував у ув'язнених, чи зрозуміли ті... життя.
Василь намагався ще під час ув'язнення зняти побої, проте персонал Жодінського ізолятора вимагав відповідного факсу від адвоката. Зателефонувати захиснику, звичайно, не було як. Зате вже наступним по звільненню днем зателефонувала слідчий, яка сама запропонувала засвідчити побиття. Чоловік вирішив, що після такої зустрічі може довго не повернутися додому. На третій за часом день він покинув Білорусь.
Колишній військовослужбовець вважає, що у солдатів строкової служби вибору дійсно немає – вони не можуть не підкоритися наказу. Про омонівців говорить наступне: «Вони просто продукт ідеологічного обробки. У нас є розуміння присяги. Є військові люди, а є цивільне населення. Ми не зрадники - вони злочинці! Ми намагалися мирно захистити людей і намагалися з ними вести діалог», – знову нібито виправдовується чоловік.
Василь ховає обличчя, бо сподівається колись повернутися до Білорусі, а тепер переймається за друзів, колег зі служби. Коли може статися його повернення - навіть не береться припускати.
Колишній військовослужбовець вважає, що у солдатів строкової служби вибору дійсно немає – вони не можуть не підкоритися наказу. Про омонівців говорить наступне: «Вони просто продукт ідеологічного обробки. У нас є розуміння присяги. Є військові люди, а є цивільне населення. Ми не зрадники - вони злочинці! Ми намагалися мирно захистити людей і намагалися з ними вести діалог», – знову нібито виправдовується чоловік.
Василь ховає обличчя, бо сподівається колись повернутися до Білорусі, а тепер переймається за друзів, колег зі служби. Коли може статися його повернення - навіть не береться припускати.
Василь намагався ще під час ув'язнення зняти побої, проте персонал Жодінського ізолятора вимагав відповідного факсу від адвоката. Зателефонувати захиснику, звичайно, не було як. Зате вже наступним по звільненню днем зателефонувала слідчий, яка сама запропонувала засвідчити побиття. Чоловік вирішив, що після такої зустрічі може довго не повернутися додому. На третій за часом день він покинув Білорусь.
Колишній військовослужбовець вважає, що у солдатів строкової служби вибору дійсно немає – вони не можуть не підкоритися наказу. Про омонівців говорить наступне: «Вони просто продукт ідеологічного обробки. У нас є розуміння присяги. Є військові люди, а є цивільне населення. Ми не зрадники - вони злочинці! Ми намагалися мирно захистити людей і намагалися з ними вести діалог», – знову нібито виправдовується чоловік.
Василь ховає обличчя, бо сподівається колись повернутися до Білорусі, а тепер переймається за друзів, колег зі служби. Коли може статися його повернення - навіть не береться припускати.
Колишній військовослужбовець вважає, що у солдатів строкової служби вибору дійсно немає – вони не можуть не підкоритися наказу. Про омонівців говорить наступне: «Вони просто продукт ідеологічного обробки. У нас є розуміння присяги. Є військові люди, а є цивільне населення. Ми не зрадники - вони злочинці! Ми намагалися мирно захистити людей і намагалися з ними вести діалог», – знову нібито виправдовується чоловік.
Василь ховає обличчя, бо сподівається колись повернутися до Білорусі, а тепер переймається за друзів, колег зі служби. Коли може статися його повернення - навіть не береться припускати.
