Микола – один з тих десятків людей, яких затримували на порожніх вулицях, коли вони просто поверталися додому. На руці у хлопця був закручений білий бинт. Це побачили співробітники внутрішніх військ, глянули і сказали: «Все ясно, забираємо». Поки силовики хапали інших, Миколі наказали сидіти на бордюрі. У хлопця склалося враження, що військові мали норматив кількості затриманих, так як забирали явно випадкових людей: наприклад, чоловіка, який вийшов в тапочках на заправку купити пиво.

У Фрунзенському управлінні внутрішніх справ Мінська їх зустрічав ОМОН: відразу на сходинках будівлі почали бити. Наділи наручники, завели в спортивний зал, поклали на підлогу. Ходили вздовж рядів і били. Миколу били зі словами: «Де зараз ваша Тихановська? Поки є доблесна мінська міліція – не буде у вас змін». На розмову хлопця вивели в невелику кімнату поруч із залом, в ньому весь кахель був залитий кров'ю.

На Окрестина Микола їхав на колінах, били і там. Йому перепадало не стільки від кийків, скільки від кулаків і пляшок з водою. Виходив через традиційний вже для того часу коридор з силовиків.

Через десять годин перевели в 5-місцеву камеру, де тримали 33 людини. Спати, та просто залишатися там, було дуже важко. Вночі прийшли співробітники і дали підписувати протокол затримання зі словами: «Ну що, ОМОН бив або виховував?» Суд над Миколою тривав три хвилини. «Брав участь, вигукував, плескав у долоні» – і традиційно в протоколі подано не той час, не те місце затримання. Судова Постанова: 15 діб арешту.

Через деякий час хлопця з іншими затриманими вивели у двір. У Миколи розболівся колінний суглоб (він був після операції), нога набрякла і погано згиналася. Стояти кілька годин на колінах було нестерпно боляче. На щастя, медики швидкої допомоги помітили стан ноги Миколи і вивезли хлопця з Окрестина. У лікарні наклали гіпс, зробили уколи і відпустили додому.