У ЦІЙ
КІМНАТІ ГОСПОДА НЕМАЄ
Максим Новіков, втік з Білорусі
У ЦІЙ
КІМНАТІ
ГОСПОДА
НЕМАЄ
Максим Новіков, втік з Білорусі
Ми розмовляємо з Максимом у Польщі. Він з ще кількома біженцями живе в будинку друзів. Чоловік не мав ілюзій щодо чесності виборів у Білорусі і, не чекаючи оголошення результатів, вийшов на протест у рідному Гомелі. На другий день протестів, зрозумівши, що блокування Інтернету продовжиться, Максим з одним взяли з собою дві прості рації, щоб у разі чого зв'язатися один з одним. Їх затримали. Силовики вирішили, що так і координується протест у місті.
Ми розмовляємо з Максимом у Польщі. Він з ще кількома біженцями живе в будинку друзів. Чоловік не мав ілюзій щодо чесності виборів у Білорусі і, не чекаючи оголошення результатів, вийшов на протест у рідному Гомелі. На другий день протестів, зрозумівши, що блокування Інтернету продовжиться, Максим з одним взяли з собою дві прості рації, щоб у разі чого зв'язатися один з одним. Їх затримали. Силовики вирішили, що так і координується протест у місті.
Максима били головою об автозак, називали його організатором протесту. Але справжнє пекло почалося в РВВС. «Там був коридор, вони змушували нас по ньому повзти, поки руки в кайданках», – чоловік згадує, що в коридорі лежали десятки людей, яких постійно били омонівці, міліціонери і люди в цивільному.
Максима били головою об автозак, називали його організатором протесту. Але справжнє пекло почалося в РВВС. «Там був коридор, вони змушували нас по ньому повзти, поки руки в кайданках», – чоловік згадує, що в коридорі лежали десятки людей, яких постійно били омонівці, міліціонери і люди в цивільному.
Малюнок героя
На вимогу «нормально розмовляти» силовики стягнули з Максима штани і пригрозили зґвалтувати його кийком. Розмовляти при цьому ніхто не збирався: «На будь-яке питання прилітав удар». На той момент чоловік просто не розумів, чого від нього хочуть. «У цьому насильстві не було логіки - їм просто дали карт-бланш, вони могли робити абсолютно все, що хотіли», – Максим не береться пояснювати дій силовиків.
На вимогу «нормально розмовляти» силовики стягнули з Максима штани і пригрозили зґвалтувати його кийком. Розмовляти при цьому ніхто не збирався: «На будь-яке питання прилітав удар». На той момент чоловік просто не розумів, чого від нього хочуть. «У цьому насильстві не було логіки - їм просто дали карт-бланш, вони могли робити абсолютно все, що хотіли», – Максим не береться пояснювати дій силовиків.
Напівголого чоловіка затягли в окрему кімнату, де близько шести осіб продовжували методичне побиття. До його обличчя підносили клоунські маски, щось схоже на вибухівки, протоколи, зміст яких чоловік не бачив, бо його очі запливли. Там, на підлозі, Максим почав голосно молитися. Вперше в житті, адже в Бога не вірить. «У цій кімнаті Господа немає. Можеш навіть не шукати», – засміялися силовики і продовжили побиття.
Напівголого чоловіка затягли в окрему кімнату, де близько шести осіб продовжували методичне побиття. До його обличчя підносили клоунські маски, щось схоже на вибухівки, протоколи, зміст яких чоловік не бачив, бо його очі запливли. Там, на підлозі, Максим почав голосно молитися. Вперше в житті, адже в Бога не вірить. «У цій кімнаті Господа немає. Можеш навіть не шукати», – засміялися силовики і продовжили побиття.
До кімнати, де не було Господа, зайшов Олександр Штрапов, голова ОВС Центрального району Гомеля, - Максим одразу впізнав його. Міліцейський чиновник продовжив побиття, цілячись в обличчя і пах. І знову зажадав підписати якісь документи, стверджуючи, що друг Максима вже його обмовив. Тортури тривали кілька годин, після чого Максиму повернули його штани і балаклаву. Цими речами вже встигли витерти в коридорі кров і сечу, що залишилася від побиття інших затриманих. Змусили надіти і тільки потім відвезли в ізолятор.
До кімнати, де не було Господа, зайшов Олександр Штрапов, голова ОВС Центрального району Гомеля, - Максим одразу впізнав його. Міліцейський чиновник продовжив побиття, цілячись в обличчя і пах. І знову зажадав підписати якісь документи, стверджуючи, що друг Максима вже його обмовив. Тортури тривали кілька годин, після чого Максиму повернули його штани і балаклаву. Цими речами вже встигли витерти в коридорі кров і сечу, що залишилася від побиття інших затриманих. Змусили надіти і тільки потім відвезли в ізолятор.
Там побої чоловіка оглянув лікарський працівник. На скарги він лише знизав плечима: «Це легкі подряпини». Кілька днів за гратами, без побиття, здалися Максиму санаторієм порівняно з тим, що він пережив під час затримання. Далі був черговий символічний суд. Суддя Сергій Саловський вже мав готове рішення: 15 діб арешту. «Він на мене дивився, як на купу гною», – згадує Максим. Вже 14 серпня Максима і десятки інших заарештованих без пояснень звільнили.
Там побої чоловіка оглянув лікарський працівник. На скарги він лише знизав плечима: «Це легкі подряпини». Кілька днів за гратами, без побиття, здалися Максиму санаторієм порівняно з тим, що він пережив під час затримання. Далі був черговий символічний суд. Суддя Сергій Саловський вже мав готове рішення: 15 діб арешту. «Він на мене дивився, як на купу гною», – згадує Максим. Вже 14 серпня Максима і десятки інших заарештованих без пояснень звільнили.
У такому вигляді Максим прийшов на недільний марш протесту. Люди похилого віку підходили до нього з недовірою - думали, що він намалював собі ці сині сліди.

Максим зміг зафіксувати факт побиття в обласній лікарні. Йому діагностували закритий перелом хребта. Там сама жінка-слідчий переконала його подати заяву до Слідчого комітету. Після цього Максима почали шукати. Дзвонили не тільки родині і друзям, але навіть волонтерам, які зустрічали його біля ізолятора, і лікарям. Знайомі попередили Максима, що гомельська міліція досі вважає його організатором мітингів. Це стало останньою крапкою. Разом з другом вони виїхали до Польщі. «Нам ще пощастило, - каже чоловік. - Ми на кордоні так і сказали білоруським прикордонникам: їдемо просити політичного притулку. Ті довго думали, а потім без подальших питань пустили».
У такому вигляді Максим прийшов на недільний марш протесту. Люди похилого віку підходили до нього з недовірою - думали, що він намалював собі ці сині сліди.

Максим зміг зафіксувати факт побиття в обласній лікарні. Йому діагностували закритий перелом хребта. Там сама жінка-слідчий переконала його подати заяву до Слідчого комітету. Після цього Максима почали шукати. Дзвонили не тільки родині і друзям, але навіть волонтерам, які зустрічали його біля ізолятора, і лікарям. Знайомі попередили Максима, що гомельська міліція досі вважає його організатором мітингів. Це стало останньою крапкою. Разом з другом вони виїхали до Польщі. «Нам ще пощастило, - каже чоловік. - Ми на кордоні так і сказали білоруським прикордонникам: їдемо просити політичного притулку. Ті довго думали, а потім без подальших питань пустили».