На момент розмови Андрій вже роздав десяток інтерв'ю білоруським медіа. Свою історію він починає розповідати докладно і бадьоро. Дійшовши до затримання, трохи збивається і повторює, що досі не розуміє, чому та за що це сталося з ним і тисячами інших білорусів. У ніч на 12 серпня він підвозив друзів додому. На перехресті в бік столичного торгового центру «Рига» до автомобіля підбігли озброєні люди. Погрожуючи зброєю, вони змусили всіх вийти.

«Я був упевнений. Я не сумнівався. Я насправді до останнього думав, що зараз нас перевірять, нічого ж протизаконного немає, і ми поїдемо далі. До останнього був упевнений. Поки нас не поклали на землю», – згадує Андрій. Чоловіків почали бити вже тоді, під час обшуку. У багажнику знайшли перекис водню, і це запевнило силовиків у тому, що затримані нібито готувалися до протесту. Чоловік у цивільному і з відкритим обличчям-очевидно, керівник цієї групи-перед тим, як Андрія закинули в автозак, вигукнув: «Цей-революціонер!»

В автозаку знущання продовжилися. Андрія посадили навпочіпки, а на нього видерся омонівець. « Здоровенний, там кілограмів сто було, у мене аж все хруснуло всередині. Кажу, щоб сліз, бо важко. Він, як і сидів, почав бити мене в обличчя: мовляв, мені добре, то чого тобі погано. І кричав своїм: «Хлопці, дивіться, який у мене табурет!» – згадує Андрій. Коли автозак загальмував, омонівець впав у кінець машини. Тоді всі силовики накинулися на затриманого: «Наступили на голову і ноги. Били довго: скільки ми їхали, стільки й били. Я кричав від болю. Коли витрачав сили на крик і непритомнів - вони зупинялися. Не встигав я прийти до тями, як вони знову починали, я знову кричав і непритомнів. І повторювалося». З часом машина наповнювалася, люди лежали один на одному.

Затриманих переводили з автозаку в автозак через коридор омонівців. Вони наказали кричати «я люблю ОМОН», пообіцявши не бити тих, хто буде кричати голосно. Били руками, ногами і кийками всіх. У невеликій задушливій камері автозаку Андрій знепритомнів. Прийшов до тями тільки на Окрестіна.

«Я схаменувся, побачив, що лежу на землі. Щоб я повернувся до тями, вони викинули мене з автозаку і почали бити. Били ногами і кийками. Поставили на бетон біля паркану, руки - на мур. Стоїш лобом в стіну на колінах, вони проходять і періодично б'ють всіх», – у голосі чоловіка чутно зневіру.

Ланцюг людей навпроти стіни повинен був поступово пересуватися, коли людей заводили в камери. Андрію не вистачало сил встигати, він знепритомнів, його били, аж врешті-решт чоловіка відтягли до альтанки, де купою лежали інші люди, які не мали сил навіть стояти на колінах.

Лікар з Центру ізоляції правопорушників, за враженням Андрія, взагалі не була здивована тортурами, які відбувалися на її очах. Зрештою приїхали карети швидкої допомоги. Чоловік згадує, що екіпажі намагалися забрати з того пекла якомога більше людей, беручи три, а то й чотири людини в машину.

«Я лежав і чув, як заводили в камері, і там були нелюдські крики. Удари і крики. Я розумів, що я ні в якому разі не можу потрапити туди. Коли прийшла фельдшер зі швидкої, я згадав і свою аритмію, і що колись в дитинстві мав бронхіальну астму. Я почав тиснути на це. Намагався симулювати як міг, Тільки б там не залишитися», – Андрій каже все швидше. Він згадує, як вже за стінами ізолятора лікарка дала свій телефон трьом особам, яких вивезла звідти, і ті встигли повідомити про себе близьким.

У лікарні Андрій пролежав до 26 серпня. І ще довго йому було важко ходити і сидіти. « До Мене приходили всі лікарі і медсестри, щоб подивитися на мої сідниці. Права була вдвічі більше», – згадує чоловік.

Він пройшов судмедекспертизу і письмово заявив про побиття в Слідчий комітет: їхати до силовиків не збирається, не звертаючи уваги на їх запрошення.