Тисячі затриманих і побитих людей пройшли через справжні тортури. Кількість їх зростає щодня, і щодня незалежні медіа роблять все, щоб голоси наших співвітчизників почули Білорусь і світ. Цих історій так багато, що людські переживання губляться в них. Тут ми спробуємо зрозуміти – (наскільки можливо) – що відчували і пережили жертви міліцейського насилля.

Деякі наші співрозмовники покинули Білорусь. Інші турбуються за своїх близьких або бояться подальшого переслідування, тому розмовляють анонімно. Деякі наші герої –давно в політичному житті Білорусі, і вони мали мало ілюзій щодо чинної влади, проте навіть у них післявиборчий терор викликав шок. Інші – зацікавилися політикою тільки влітку 2020 року, і вони відкрили свою країну з жахливого боку. Були й ті, хто просто йшов з роботи або в магазин і потрапив до рук силовиків. Це портрет не тільки постраждалих, але певною мірою – білоруського суспільства.

Деяких історій ми вирішили не публікувати, так як не можемо повністю підтвердити їх правдивості.

Оцінку тому, що відбувалося в нашій країні в ці місяці, повинен дати незалежний суд. Проте вже зараз можна без сумнівів сказати, що ми зіткнулися з державним терором і тортурами.

Виправдання тортурам і терору – немає. Ні з точки зору білоруського законодавства, ні згідно міжнародного права.

Під час протестів незалежні ЗМІ, включаючи журналістів «Белсату», також пізнали безпрецедентний тиск і тортури. Багато з колег були змушені покинути батьківщину. Але це не зупинить нашу роботу і не допоможе приховати державні злочини.