Олена Колногузенко тікала від війни двічі. Вперше вона спішно виїхала з Грозного на початку 90-х через першу чеченську війну, вдруге – з Луганська влітку 2014-го, рятуючись від російської війни на Донбасі.

Зараз вона живе в чотирьох кілометрах від Чорнобильської зони відчуження в селі Зелена Поляна Київської області. Каже, що відчуває себе чудово.

У дворі у Колногузенко ростуть квіти. Тут же бігають три маленькі внучки, які приїхали на літо з Києва. На її невеликій вулиці ще чотири будинки куплені жителями столиці під дачі.

Свій будинок площею 140 квадратних метрів вона купила в 2014 році за п'ять тисяч доларів. Його ціна у валюті була б зараз такою ж, але в гривнях – через падіння курсу – вища в два рази.

Через 34 роки після Чорнобильської катастрофи українців радіація більше не лякає. Житло поруч із зоною відчуження приваблює своєю дешевизною, красою місцевої природи і близькістю до столиці. Від Зеленої Поляни до Києва - 130 км, до Припʼяті – 60 км.

Після аварії на Чорнобильській АЕС радіація поширювалася з вітром, дощами, а також річками і підземними водами нерівномірно, плямами.

В Україні радіація торкнулася п'яти областей. Найбільше дісталося Київській та Житомирській, які зараз знаходяться в першій зоні забруднення. Закрита 30-кілометрова територія навколо епіцентру аварії зараз огороджена колючим дротом. Там живуть 107 літніх «самоселів», які відмовилися залишати рідні місця.

У кількох десятках сіл відразу за «колючкою» – у другій, в третій і четвертій зонах забруднення – живуть тисячі людей. У 2015 році четверту зону скасували. Ці території вже вважаються чистими, хоча місцеві жителі досі отримують чорнобильські пільги.

Зелена Поляна відноситься до колишньої четвертої зони. Водночас районний центр Іванків належить до третьої, хоча й знаходиться далі від Чорнобиля.

Олена вибрала будинок за надійні цегляні стіни, цілий дах і прийнятну ціну. Свою роль зіграли дані дозиметра, що показали норму.

Анна, дочка Олени, каже, що село зручне тим, що в ньому є водопровід, газ і хороші дороги.

Знайти і оформити будинок сім'ї Колногузенко допомогла юрист і колишній ріелтор з Іванкова Катерина Марченко. Вона каже, що попит на житло біля зони стабільно високий.

Романівка впритул примикає до зони відчуження. Людей приваблює тиха місцевість і ціна житла, яка стартує від 20 тис. гривень (близько $750). А за 30 тис. грн (близько $1100), за словами ріелтора, можна купити цегляний будинок площею 80 кв. м

Переселенці з Донбасу вже розселилися, і житло біля Чорнобиля зараз купують в основному жителі Києва та Київської області. Марченко каже, що у зв'язку з карантином кияни зʼявилися в кожному селі.

У січні-березні 2020 року в Іванківський район приїхало 50 осіб, у Поліський – вісім.

Жити біля зони все ще небезпечно: не всю радіацію можна виміряти побутовим дозиметром, який вловлює тільки випромінювання гамма, – але не альфа – і бета – спектра, стверджують фізики та екологи.

Рашид Алімов нещодавно провів радіологічну розвідку в зоні забруднення в Брянській області Росії. Він каже, що ліс, в якому так люблять гуляти жителі зони, небезпечний. Відповідно небезпечні лісові гриби і ягоди.

Стара Марківка з трьох сторін оточена селами-примарами. Наталія Ткаченко живе тут разом з мамою, яка не виїжджала з села з часу аварії на ЧАЕС.

Жінка ніколи не боялася збирати гриби і ягоди в місцевому лісі. Каже, що знає всі небезпечні радіоактивні плями.

Проходячи крізь глибину лісу, вона показує, де раніше знаходилися відселені в 1986 році село Бобер і закрите в 1992-му село Нова Марківка.

Ткаченко показує, що в 500 метрах починається Чорнобильська пуща – радіоактивний ліс, що відноситься до зони відчуження.

У Стару Марківку теж приїжджають люди. Найчастіше це дачники з Києва. Але цього року квітневі пожежі знищили більшу частину лісу. Жінка показує згорілий мурашник і розповідає про зайців, які вибігали з гущавини, рятуючись від пожеж.

Село Базар Житомирської області потрапило в другу зону забруднення після того, як на початку 90-х там виявили радіоактивний йод. Через цей статус там досі не можна купити житло, але охочих сюди переїхати з кожним роком все більше.

Колишній мер, а зараз староста села Олександр Будько в середині 2000-х запропонував здавати порожні будинки всього за 25 копійок за квадратний метр: орендувати будинок можна за 15-20 гривень (приблизно $0,75).

Будько рекламував пропозицію в газетах та інтернеті. У село стали приїжджати люди – в основному нудьгуючі за рідними місцями колишні жителі. А в 2014 році приїхали перші переселенці з Донбасу – літня пара з Луганська, а потім і їхні діти, лікарі за освітою.

Зараз у Базарі 573 жителі. А в 2004-му, коли Будько став мером, тут проживало близько 240 осіб. Приналежність до другої зони забруднення ускладнює переїзд в село. Староста вже багато років домагається, щоб цей статус зняли або хоча б перевели в третю зону.

Алімов стверджує, що період напіврозпаду цезію і стронцію – близько 30 років, але навіть після цього вони становлять небезпеку.

Крім підвищеного ризику онкологічних захворювань деякі дослідження вказують на негативний вплив радіонуклідів на розумовий розвиток дітей.

По периметру «колючки», що відокремлює зону відчуження, занедбані села перемежовуються з житловими. Уздовж добре збереженої асфальтованої дороги ростуть польові квіти.

Біля порожнього села Пухового чоловіки і хлопчики ловлять рибу, п'ють пиво і загоряють. 40-річний Руслан в камуфляжних штанях і кепці закидає вудку і розповідає, що вже 20 років патрулює блокпости при в'їзді в зону відчуження. Він підтверджує, що в останні роки люди з Києва купують собі дачі в навколишніх селах через низьку ціну і хорошу інфраструктуру. З радянських часів тут є електрика, водопровід і газ.

Олена Колногузенко хвалить ці місця за доброту людей, які допомогли їй, міській жительці, обжитися. Спочатку волонтери з Києва привезли меблі, пилосос, чайник і холодильник, пізніше сусіди приносили їй то картоплю, то молоко.

Будинок без вікон ремонтували всією сім'єю, а за пʼять років побудували ще й альтанку. Минулого року Олена пригощала всіх сусідів вирощеними нею помідорами. У жінки інвалідність через діабет, але в Зеленій Галявині вона відчуває себе набагато краще, ніж в Луганську.